Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

10 квітня 1922 (понеділок)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У прозглянуло проект постанови ВУЦВК про амністію емігрантів, розроблений комісією в складі Я. Яковлєва, М. Вєтошкіна, В. Манцева. Постановлено проект у цілому ухвалити за виключенням пункту, де перелічено категорії осіб, яким заборонялося повертатися в Україну. Цей пункт пропонувалося переробити, вказавшив в ньому про те, що повернення заборонялося тільки ініціаторам монархістських та петлюрівських організацій, при цьому перелічуючи якмога більше прізвищ відомих активістів. Кінцева редакція тесту постанови про амністію доручалася ВУЦВК, рівно як і спостереження за широким розповсюдженням акту про амністію серед емігрантів. Текст акту доручалося погодити з Москвою.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 29, арк. 66 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7