Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 (2) листопада 1918 (п’ятниця)

В.Винниченко написав відозву Директорії до населення, яка наступного дня була поширена в Україні. П.Скоропадський оголошувався “насильником і узурпатором народної влади”, а його уряд – протинародним і протинаціональним. Директорія закликала всіх чесних громадян, як українців, так і неукраїнців, “стати збройною дружною силою проти ворогів і злочинців народу”. Російським офіцерським організаціям пропонувалось скласти зброю і виїхати за межі України. Попереджались і німецькі військові частини, що український народ буде із зброєю в руках відстоювати свою волю і незалежність.
ЦДАВО України. – Ф.1429. – Оп.1. – Спр. 4. – Арк. 7; Винниченко В. Відродження нації. – Ч.ІІІ. – Київ-Відень, 192 0. – С.110-114.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)