Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

20 (7) листопада 1918 (середа)

Київ. Митрополит Київський і Галицький Антоній звернувся “з окружним посланням” до пастви в Україні, в якому закликав “крепко держаться и высоко ценить” єдність з Патріархом Всеросійським, зберігати “сыновнее единство наше со всею Российскою Церковью”. Він переконував, що відокремлення від патріархії не принесло користі жодному народові й Церкві, позбавивши їх благодаті, звинувачував усіх, хто прагне самостійної Церкви, в таємних планах затягнути народ “в сети униатской ереси”.
Ульяновський В.І. Церква в Українській Державі 1917 – 1920 рр. (доба Гетьманату Павла Скоропадського). – К., 1997. – С.106.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)