Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Лютий, 12 1933 (неділя)

Заява колгоспниці Г. Луценкової колгоспу «Червоний партизан» Липецького району Харківської області про те, що вона працювала три роки, а «на сей рік мені хліба не дають, причина – не знаю яка», бо «голова ісключив, не дає аванс». Разом із нею працювали її два сина-підлітки, які заробили 140 трудоднів, і «теж голова ісключив аванс», тому «літо проробила, а на зиму хоч умирай, таких законів у совєтской власті немає, а він що хоче, то й робить»
Колективізація і голод на Україні. 1929–1933: Збірник документів і матеріалів. – К., 1992. – С. 607.

Опубліковано у виданні: Марочко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 294 с.