Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Квітень, 25 1933 (вівторок)

Протокол засідання Епідемічної комісії при РНК УСРР. Констатовано, що «починаючи з кінця березня місяця епідемія висипного тифу по м. Києву значно збільшилася, охоплено більшу частину районів міста і до цього часу нема тенденції до зниження». Серед причин поширення тифу названо те, що «не було вжито своєчасно заходів до припинення притоку безпритульних та бездомних до м. Києва». Для 100 % госпіталізації «висипно-тифозних хворих вважати за потрібне розгорнути додатково ще 600 ліжок»
ЦДАВО України. – Ф. 342. – Оп. 14. – Спр. 44. – Арк. 14.

Опубліковано у виданні: Марочко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 294 с.