Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Грудень, 12 1933 (вівторок)

Повідомлення італійського консула в Харкові С. Граденіго. Зазначив, що висипний тиф в Україні розпочався ще у 1932 р., але влітку 1933 р. було 50–60 «щоденних випадків» захворювання, проте в листопаді «щоденно є близько 300 нових випадків, зі смертністю 15–20 відсотків (минулого року, однак, вона доходила до 40 відсотків)». Набула поширення малярія – «в кожному будинку або хаті є принаймні один хворий на малярію», а в Україні «зовсім не було хініну», щоб «боротися з хворобою», лише «у крамницях торгсину»
Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932–1933 роки. – Харків, 2007. – С. 214–215.

Опубліковано у виданні: Марочко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 294 с.