Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

1 лютого 1921 (вівторок)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про діяльність Народного комісаріату соціального забезпечення” (НКСЗ). НКСЗ доручалося накреслити заходи залучення трудящих мас до участі в роботі соцзабезу шляхом спільної роботи з профспілками, комнезамами, жінвідділами та іншими робітничо-селянськими організаціями. Наркомату також пропонувалося надати довідку про надану та необхідну допомогу родинам червоноармійців, а також розробити положення про допомогу родинам червоноармійців, інвалідів праці та війни, й іншим категоріям населення, що знаходилися під опікою наркомату. Визначено обов’язки НКСЗ –організація обліку громадян, що потребували опіки наркомату; популяризація соціального забезпечення серед трудящих; створення інституту роз’їзних інспекторів соцзабезу; організація боротьби з жебрацтвом та проституцією. Накреслено його завдання – натуралізація всіх видів пільг та пенсій; розширення мережі інвалідних будинків, та організація трудової допомоги їх континенту; розробка єдиної для УСРР пансіонної книжки; підготовка працівників соцзабезу.
ЗУ України, 1921, Харків. Ч. 2, Ст. 46.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7