Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

16 березня 1921 (середа)

Харків. V Всеукраїнським з’їздом рад ухвалено резолюцію “Про народну освіту”. ВУЦВК і РНК УСРР доручалося розширити мережу дитячих закладів, інститутів, технікумів, професійних шкіл, професійно-технічних курсів; організувати робітничі факультети в промислових центрах республіки; посилити діяльність центральної та губернських рад професійних спілок і органів Українського головного комітету по підготовці робітників до професійної освіті при Наркомосі УСРР; об’єднати політико-освітню роботу в республіці під керівництвом Головполітосвіти УСРР та спрямувати її на подолання неписьменності, боротьбу з пережитками буржуазної психології, пропаганду політики КП(б)У, усунення національної ворожнечі та розвиток української мови; покращання матеріального забезпечення працівників освіти.
ЗУ України, 1921, ч. 2, Ст. 107.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7