Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

14 березня 1990 (середа)

Київ. Повідомлялось про проведення у Міністерстві культури УРСР “круглого столу”, на якому були розглянуті питання координації дій національно-культурних товариств УРСР, проведення спільних заходів, спрямованих на духовне збагачення людей. Учасники – представники республіканського культурного центру тюркомовних народів, єврейського, вірменського, польського, болгарського, ассірійського, дагестанського та інших національних товариств, які діють в Україні. На “круглому столі” йшла мова про необхідність створення спеціальної державної програми розвитку національних культур. Повідомлялось, що в республіці є вісім районів і близько ста сільських рад, 150 сіл, у яких більшість населення становлять громадяни некорінної національності.
Радянська Україна. – 1990. – 14 березня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7