Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17 березня 1990 (субота)

Київ. Конференція Української Гельсінської спілки звернулася до народу Литви з відозвою, в якій вітала “відокремлення Литви від московської імперської структури” і запевняла, що “оновлена Литва може завжди розраховувати на гарячу підтримку українського народу в її зусиллях стати на твердий грунт державного життя після десятиліть колоніального визиску й прямого терору”. Конференція УГС висловила “глибоке обурення постановою Третього надзвичайного з’їзду народних депутатів СРСР, яка трактує акт волевиявлення Литви як незаконний”.
Камінський Анатоль. На перехідному етапі. “Гласність”, “перебудова” і “демократизація” на Україні. – Мюнхен, 1990. – С.60.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7