Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 квітня 1990 (понеділок)

Підписаний Президентом СРСР Закон СРСР “Про посилення відповідальності за посягання на національну рівноправність громадян та насильствене порушення єдності території Союзу РСР” виходив з необхідності “посилити захист прав і свобод громадян, рішуче присікати діяльність різних націоналістичних і сепаратистських об’єднань, спрямовану на дискредитацію громадян у зв’язку з їх національною приналежністю, мовою, віросповіданням, на розпалювання міжнаціональної ворожнечі і розбрату, на насильствене порушення закріпленої Конституцією СРСР єдності території Союзу РСР”. Закон враховував “міжнародно-правові зобов’язання Союзу РСР про заборону в законодавчому порядку будь-якої діяльності, спрямованої на дискримінацію громадян, розпалювання національної ненависті, ворожнечі і насильства”.
Радянська Україна. – 1990. –6 квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7