Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

24 квітня 1990 (вівторок)

Заява 12 народних депутатів СРСР від України (Ю.Щербак, О.Гончар, Д.Павличко, В.Яворівський та ін.) з приводу Закону СРСР “Про мови народів СРСР”. У заяві відзначалось, що прийнятий закон “сприймається як такий, що відображає не сучасні завдання створення оновленого Союзу республік, а минуле “імперське” мислення. Хоча в законі й нема терміну “двомовність”, саме це поняття проходить через весь закон. Вважаємо, що цей закон не може бути прийнятим як за своєю концепцією, що суперечить принципам суверенності союзних республік, так і в деталях”.
Літературна Україна. – 1990. – 4 травня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7