Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

29-30 квітня 1990 (неділя – понеділок)

Київ. Перший з’їзд Української Гельсінської спілки прийняв постанову про перетворення на політичну партію шляхом перереєстрації членів. Затверджена назва “Українська республіканська партія” (УРП). Головою обраний Левко Лук’яненко, заступниками голови – Степан Хмара та Григорій Гребенюк. Головною метою діяльності партії визнавалося створення Української незалежної соборної держави як неодмінної умови політичного, економічного і культурного відродження, утвердження демократичного ладу і розвиток громадянського суспільства. Для цього було визнано за необхідне підготувати нову Конституцію України, ввести республіканське громадянство і новий виборчий закон, забезпечити розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. У національному питанні УРП проголошувала рівність громадян України незалежно від походження і національності. Підкреслювалося право кримських татар на організоване повернення до Криму і політичну автономію у складі України. 495 делегатів (українці, росіяни, вірмени, молдаванин, абхазець) представляли 28 філій і 219 осередків, які об’єднували 2300 осіб.
Українське слово (Париж). – 1990. – 6,13 квітня; Самостійна Україна (Чикаго). – 1990. – Квітень-червень – С. 6-15; Алексєєв Ю.М., Кульчицький С.В., Слюса

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7