Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

1-2 грудня 1990 (субота - неділя)

Київ. Установчий з’їзд Партії демократичного відродження України, на якому затверджено її статут і програмні тези. У прийнятій на з’їзді декларації зазначалося, що це – парламентська партія демократичного типу без монополітичного централізму, створена на основі принципів суверенності її членів. Останні можуть вільно створювати свої об’єднання, включаючи фракції. Організаторами нової партії стали в основному колишні члени Комуністичної партії, які стояли свого часу на Демократичній платформі в КПРС. На з’їзді 324 делегати представляли 2340 членів партії з 23 областей (не були представники з Житомирської і Закарпатської областей). Координаційну раду очолили 7 співголів.
Радянська Україна. – 1990. – 4 грудня; Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. Ч. 2 – К., 1997. – С.595-

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7