Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

9 грудня 1988 (п’ятниця)

Опубліковано інтерв’ю голови президії Верховної Ради УРСР, члена політбюро ЦК Компартії України Валентини Шевченко, у якому наголошувалось, що в 1988 р. вона і певні кола в уряді УРСР були за зміну 20-ї статті Основ законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту. У ній йдеться, що крім мови, якою проводиться викладання, другу мову учні визначають за бажанням, що призвело до звільнення учнів у російських школах в Україні від вивчення української мови. Та Москва з цим не погодилася. “Коли 1985 року розроблялася нова редакція Основ, ми заперечували проти включення цього положення. З нами не погодилися”. 1988 р. В.Шевченко звернулася з листом до президії Верховної Ради СРСР, де пропонувала у статті 20 Основ записати: “Вивчення національної мови у школах з російською мовою навчання, а також порядок і умови звільнення від її вивчення визначаються законодавством союзних республік”. Лист передали на висновок міністерству юстиції СРСР і державному комітету СРСР по народній освіті. Відповідь була негативна.
Радянська освіта. – 1988. – 9 грудня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7