Інститут історії України Національна академія наук України

Рада народних міністрів УНР ухвалила, що на Україні може бути тільки одна Українська армія, організована національно-територіальним принципом, демобілізація має бути закінчена, а стосовно польського війська на території УНР – передати на розпорядження військового міністерства. РНМ постановила прискорити організацію прикордонної охорони УНР, розробити її статут. Відносно призначення кандидатів на посади губернських комендантів РНМ висловила побажання, щоб вони призначались за порозумінням з міністерством внутрішніх справ.
Українська Центральна Рада. – Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К., 1997. – С.183-184.

Опубліковано циркуляр Ради народних міністрів губернським і повітовим комісарам про застосування української мови.
Українська Центральна Рада. – Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К., 1997. – С.182.

Центральний виконавчий комітет рад УСРР і Народний секретаріат, що перебували у Полтаві, обрали В.Антонова-Овсієнка народним секретарем. Він був призначений Верховним головнокомандуючим всіма військами Української Народної Республіки. Радянський уряд запропонував всім місцевим і районним мобілізаційним штабам, загонам радянських військ та всім командуючим від окремих загонів – до армій зв’язатись з ним і одержати повноваження. Всі військові операції мали проводитись за його наказами.
Гражданская война на Украине. – 1918-1920 гг. – Сборник документов и материалов. – В трех томах, четырех книгах. – Т.1, кн. 1. – К., 1967. – С.29-31.

Центральний виконавчий комітет рад України прийняв декларацію про об’єднання сил всіх південних радянських республік - Донецько-Криворізької, Одеської, Кримської, що утворилися на території України, та Донської республіки щоб протистояти наступові німецьких і австро-угорських військ, закликаних Українською Центральною Радою. Розпоряджатися всіма військовими силами міг тільки Верховний головнокомандуючий – В.А.Антонов-Овсієнко.
Большевистские организации Украины (ноябрь 1917 – апрель 1918 гг.) – Сборник документов и материалов. - К., 1962. – С.61-63.

Київ. Постановою Директорії УНР урядовці усіх відомств, призначені за часів П.Скоропадського, негайно звільнялися зі своїх посад. Нове призначення вони могли отримати лише за особливих умов: подання начальника та рекомендації громадських організацій.
ЦДАВО України. Ф. 1078. — Оп. 4. — Спр. 1. — Арк. 39 зв.

Харків. Оприлюднення низки декретів Тимчасового робітничо–селянського уряду України, якими встановлювалася радянська форма влади в Україні: про організацію влади на місцях, утворення Військової ради Української радянської армії, про організацію Всеукраїнської Надзвичайної комісії та ін. Публікація декрету про присвоєння республіці назви Українська Радянська Соціалістична Республіка (УСРР).
Известия Временного рабоче–крестьянского правительства Украины. — 1919. — 14 января.

Київ. Спільне засідання виконкому Всеукраїнської ради селянських депутатів з представниками губернських рад засудило політику Директорії і висунуло вимогу негайно ухвалити постанову про передачу влади виконкомам Всеросійських рад робітничих і селянських депутатів.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917 —1920. — Т. ІV —Нью-Йорк, 1969. — С. 47.

Одеський повіт. Збройний виступ робітників і селян с. Бєляєвки проти французьких військ і білогвардійців. Повстання тривало до початку березня, після чого повстанці розсіялися по навколишніх селах.
Історія Української РСР. — Т. 5. — С. 361.

Харків Голова РНК УСРР Х.Раковський здійснив 10–денну подорож, по південних губерніях та Донбасу. Відвідав Катеринослав, Мелітополь, Олександрівськ, Миколаїв, Херсон, Знам’янку, Кременчук, Полтаву, Алчевськ, Луганськ тощо. Всюди було проведено наради з апаратом радянської влади.
Боротьба. — 1919. — 29 березня.

Мінськ. ХІ загальна партійна конференція Бунду проголосила визнання радянської влади, зробивши застереження, що бундівці не беруть на себе відповідальності за її політику та залишаються на платформі тактичної опозиції. На з’їзді був присутній М.Рафес — представник комуністичного Бунду України.
Боротьба. — 1919. — 28 березня.

Кам'янець-Подільський. За допомогою міністерства внутрішніх справ УНР створено Центральний український повстанський комітет (Цупком) — проурядову структуру для координації діяльності повстанських загонів на території України. Створення Цупкому стало можливим після встановлення контролю над Головним повстанським штабом, очолюваним Ю.Мазуренком; переходу на бік Директорії частини колишніх військ Н.Григор'єва (на чолі з Ю.Тютюнником) та Зеленого. Керівництво Цупкомом здійснювали Н.Петренко (УПСР), П.Феденко (УСДРП) та О.Щадилов (Селоспілка).
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 245.

Харків. У з’їзд УПСР (боротьбистів), на якому були присутні 56 делегатів. Обговоривши сучасний момент, з’їзд ухвалив комуністичну платформу, висловив бажання разом з більшовиками будувати в Україні радянську владу. Ухвалив розпочати обговорення питання про можливість організаційного об’єднання з КП(б)У. Оголосив про зміну назви партії, яка тепер стала називатися Українська партія соціалістів–революціонерів–комуністів (УПСР комуністів–боротьбистів). Ухвалив рішення про розробку нової програми партії, відповідно до змін, які у ній відбулися. До девізу партії “Борітеся—поборете!” був приєднаний комуністичний девіз “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”.
Боротьба. — 1919. — 9, 11, 15, 16 березня.

Харків. ІІІ Всеукраїнський з’їзд рад, який заслухав і обговорив звіт про діяльність уряду УСРР, військове, земельне, продовольче та ін. питання, ухвалив першу Конституцію УСРР, обрав ЦВК рад України із 99 членів і 27 кандидатів.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1918–1919). — С. 91–100; 103–107.

Вінниця. Нарада українських соціалістів за участю С.Вікула, І.Мазепи, П.Феденка (УСДРП) та Д.Одрини, Н.Петренка, А.Степаненка (УПСР). З огляду на критичний стан окупаційних військ Антанти на півдні, учасники наради висловились за припинення переговорів з французьким командуванням. Єдиним виходом вони вважали орієнтацію на власні сили.
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 103–104.

Харків.Ухвалення РНК УСРР постанови, за якою “конфіскований у колишніх приватновласницьких маєтках сільськогосподарський інвентар, живий і мертвий, не може бути розподілений у власність між окремими господарями”.
СУ УССР. — 1919. — № 36. — С. 519.

Район Кам’янця-Подільського та Нової Ушиці, Подільської губернії. За згодою польської влади почали формуватися українські військові частини під командою полковника М. Шаповала (4-та стрілецька і запасова бригади) та полковника Смаглія (загін ім. кошового І. Сірка).
Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. Матеріали до історії Війська УНР. Рік 1920. – Нью-Йорк, 1982. – Т. ІІ. – С. 35.

Арешт усього складу Всеукраїнської конференції ПЛСР (інтернаціоналістів).
Верстюк В. Махновщина. – К., 1991. – С. 234.

Прибуття з’єднань армії УНР до р. Південний Буг в район Гайворона – Саврань. Українське командування планувало підключити до форсування Бугу і з’єднання УГА та порозумітись з НК УГА. Після переходу Бугу планувалось разом з УГА прориватись на захід, щоб приєднатись до українських частин, які перебували в районі Нова-Ушиця – Могилів.
Омельянович-Павленко М. Спогади українського командарма. – К., 2002. – С. 319.

Бершадь. На базі ІІ корпусу УГА генерала М. Тарнавського сформована 1-а бригада Червоних українських січових стрільців (ЧУСС) під командуванням полковника А. Шаманека (з 22 березня Б. Білинкевича), начальника штабу А. Бізанца і політкомісара Я. Струхманчука. Бригада нараховувала 4,5 тис. стрільців і близько 200 старшин, півтори тисячі коней та 100 кулеметів. Ввійшла до складу 44-ї стрілецької дивізії І. Дубового. При її політвідділі утворено галицьку секцію під проводом Н. Гірняка.
Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – С. 291; Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. – Москва, 1983. – С. 201.

Формування 3-ї галицької бригади із частин ІІІ корпусу. Очолив її генерал А.Кравс (з 24 березня комбригом став О. Станимір. Начальником штабу призначено В. Льобковіца, а політкомісаром – М. Балицького, невдовзі Ф. Замору. Бригада нараховувала 3,5 тис. стрільців і старшин, півтора тис. коней, діяла у складі 58-ї стрілецької дивізії під командуванням П. Княгницького (1884-1938).
Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – С. 293; Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. – Москва, 1983. – С. 261.