Інститут історії України Національна академія наук України

Російський імператор Микола ІІ відвідав окуповану Галичину. 22 через Броди прибув до Львова, 23 потягом, зробивши зупинки у Комарно й Самборі, прибув до Перемишля, 24, оглянувши форти міста, повернувся автомобілем у Львів, який полишив увечері, відвідавши Високий Замок та прийнявши вірнопідданські депутації, зокрема від галицьких москвофільських (русофільських) організацій та інституцій.
Львовское военное слово. – 1915. – 10, 12 апреля.

Наказом військового міністра О.Жуковського для розгляду злочинств та провин військових на території УНР утворювалися військові суди. У Києві – Вищий військовий суд, якому підлягали всі справи Правобережної України та Чернігівщини. Такий же суд – в м.Катеринославі для розгляду справ Лівобережної України, за винятком Чернігівщини.
ЦДАВО України. – Ф.1074. – Оп.2. – Спр.31. – Арк. 48.

Київ. Постановою Директорії УНР урядовці усіх відомств, призначені за часів П.Скоропадського, негайно звільнялися зі своїх посад. Нове призначення вони могли отримати лише за особливих умов: подання начальника та рекомендації громадських організацій.
ЦДАВО України. Ф. 1078. — Оп. 4. — Спр. 1. — Арк. 39 зв.

Харків. Оприлюднення низки декретів Тимчасового робітничо–селянського уряду України, якими встановлювалася радянська форма влади в Україні: про організацію влади на місцях, утворення Військової ради Української радянської армії, про організацію Всеукраїнської Надзвичайної комісії та ін. Публікація декрету про присвоєння республіці назви Українська Радянська Соціалістична Республіка (УСРР).
Известия Временного рабоче–крестьянского правительства Украины. — 1919. — 14 января.

Київ. Спільне засідання виконкому Всеукраїнської ради селянських депутатів з представниками губернських рад засудило політику Директорії і висунуло вимогу негайно ухвалити постанову про передачу влади виконкомам Всеросійських рад робітничих і селянських депутатів.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917 —1920. — Т. ІV —Нью-Йорк, 1969. — С. 47.

Кам'янець-Подільський. За допомогою міністерства внутрішніх справ УНР створено Центральний український повстанський комітет (Цупком) — проурядову структуру для координації діяльності повстанських загонів на території України. Створення Цупкому стало можливим після встановлення контролю над Головним повстанським штабом, очолюваним Ю.Мазуренком; переходу на бік Директорії частини колишніх військ Н.Григор'єва (на чолі з Ю.Тютюнником) та Зеленого. Керівництво Цупкомом здійснювали Н.Петренко (УПСР), П.Феденко (УСДРП) та О.Щадилов (Селоспілка).
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 245.

Червона армія зайняла Мелітополь, 15 березня був зайнятий Бердянськ.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1918–1919). — С. 706.

Початок контрнаступальної операції армії УНР на Київському напрямі (Житомир–Коростень– Мозир).
Антонов–Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. — Т. 3. — С.280–283.

Район Бердичіва. Три спроби штурму міста Окремою групою Січових стрільців (біля 8 тис. вояків), що завершилися невдачею.
Безручко М. Січові стрільці в боротьбі за державність // За державність: Матеріали до історії війська Українського. — Каліш, 1932. — № 3. — С. 5

Катеринослав. Запеклі бої між Червоною та білою Добровольчою армією за місто, яке 30 червня було остаточно захоплено білими.
Гражданская война в СССР. — Т. 2. — С. 144.

Одеса, Севастополь. Виступи матросів французької ескадри.
Історія Української РСР. — Т. 5. — С. 370–371.

Київ. Розкол УСДРП (незалежних). Більша частина партії проголосила повстання проти радянської влади. Менша частина, декларуючи необхідність єдиного фронту революції і спільної боротьби проти контрреволюції, залишилася на легальному становищі, співпрацювала з КП(б)У, хоч і розходилася з більшовиками у національному питанні.
Боротьба. — 1919. — 3 травня.

Париж. Рішеннями мирної конференції етнічні землі Закарпаття з населенням 450 тис. осіб були поділені на три частини: Підкарпатську Русь (325 тис.) окупували чеські війська, Пряшівщину (100 тис.) — словаки, Мармороський Сигіт (25 тис.) — румуни. Ці рішення були узаконені постфактум Сен-Жерменським від 10 вересня 1919 р. і Тріанонським від 4 червня 1920 р. мирними договорами.
Довідник з історії України. — С. 255, 289, 577, 738, 878; Верига В. Визвольні змагання в Україні. — Том 1. — С. 508-510.

Радомишль. Повстанські загони отамана Д.Соколовського здійснили кілька нападів на місто. Вони намагалися захопити народного комісара державного контролю М.Скрипника, який брав участь у повітовому селянському з’їзді, але той був попереджений селянами.
Боротьба. — 1919. — 24 травня.

Здолбунів. Головний отаман С.Петлюра видав наказ про формування військових частин з українців-військовополонених, що перебували в Німеччині та Австрії. Справу було доручено послам УНР у цих країнах М.Поршу та В.Липинському. Вона ускладнювалась позицією Франції, яка підтримувала Білий рух у Росії, заборонила Німеччині відпускати військовополонених.
Робітнича газета. — 1919. — 25 квітня.

Москва. Командування Червоної армії передало В.Леніну доповідну записку, у якій стверджувалося, що подальше збереження національних військових формувань створює загрозу існуванню єдиної Червоної армії. Питання про військову єдність було розглянуто на засіданні політбюро ЦК РКП(б).
Супруненко М. Боротьба трудящих України проти денікінщини. — К., 1979. — С. 57–58.

Москва. ЦК РКП(б) доручив ЦК КП(б)У обговорити питання “за яких умов, коли і в якій формі може бути проведене злиття України з Радянською Росією”.
Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). — К., 1996. — С. 87.

Крим. Реорганізація Російської армії генерала П. Врангеля. Реформовані частини і з’єднання було зведено в чотири корпуса: 1-й Добровольчий (генерал Кутепов), 2-й Кримський (генерал Слащов), Донський козачий (генерал Сидорин) та Кубанський козачий (генерал Писарев).
Липатов Н. 1920 год на Черном море. Военно-морские силы в разгроме Врангеля. – М., 1958. – С. 48.

Район Бершаді і Ободівки. Прилучення до Кінної бригади ЧУГА отамана Е. Шепаровича галичан, втікачів з польового штабу ЧУГА у Балті, серед яких були генерали А. Кравс і А. Вольф, полковник А. Шаманек.
Шанковський Л. Українська армія у боротьбі за державність. – Мюнхен, 1958. – С. 208.

Київський повітовий з’їзд рад за участю біля 100 делегатів. Обрано делегатів на губернський з’їзд рад та членів повітвиконкому.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни. (1919 – 1920). Збірник документів і матеріалів. – К., 1957. – С. 547 – 548.