Інститут історії України Національна академія наук України

Відбувся у Катеринославі Другий Всеукраїнський з’їзд Рад. На нього прибули 964 делегати: більшовиків – 401, опівчуваючих їм – 27, російських та українських лівих есерів (із співчуваючими) – 414, лівих УСДРП – 13, меншовиків – 6, українських та російських есерів центру та правих – 4, анархістів – 3, максималістів – 4, позапартійних – 82, з невизначеною партійністю, але прихильників радянської влади –8. На кінець роботи з’їзду кількість делегатів перевищила 1250. До президії обрали 4 більшовиків, 5 російських лівих есерів, одного українського лівого есера. З’їзд розглянув питання про поточний момент (ставлення до УЦР, війни та миру), про організацію військових сил, про Україну і РСФРР, земельне, фінансове та ін. Попри гостру міжфракційну боротьбу, пройшли усі більшовицькі резолюції, було схвалено Брестський мирний договір РСФРР з державамиЧетверного Союзу. З’їзд декларував незалежність УСРР і водночас заявив, що взаємини радянських республік залишаються попередніми. Резолюція “Про політичний момент” засуджувала політику Української Центральної Ради, вимагала виведення австро-німецького війська і закликала до боротьби за повсюдне встановлення влади рад. Представники лівого крила українських партій пропонували вдатися до пошуків компромісу з УЦР з метою консолідації сил нації, але більшість їх не підтримала. З’їзд ухвалив закон про соціалізацію землі, прийнятий на ІІІ Всеросійському з’їзді рад, резолюції “Про державний устрій”, “Про декрети про 8-годинний робочий день та робітничий контроль”, про організацію Робітничо-селянської червоної армії України
Гриценко А.П. Політичні сили в боротьбі за владу в Україні (кінець 1917 – початок 1919 р.). – К., 1993. – С.16-17.

З’їзд обрав ЦВК рад України із 102 членів: 47 більшовиків, 49 російських та українських есерів, 5 лівих українських соціал-демократів, члена ППС (лівиці). ЦВК рад очолив більшовик В.Затонський.
Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад. - Харків, 1932. – С. 21, 37 та ін.

Рада народних міністрів у зв’язку з відсутністю нафти та гасу ухвалила: доручити Міністерству торгу і промисловості звернутись до уряду Австро-Угорщини у справі надходження постачання нафти з Галичини на Україну.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К., 1997. – С.210-211.

Кінний полк полковника Петрова, зайшовши з півдня, зайняв м. Лубни, звідки Запорізька дивізія розгорнула наступ на Полтаву вздовж залізниці.
Історія українського війська. – Львів, 1992. – С.414.

Перед загрозою оточення радянські загони залишили м.Миколаїв, відступаючи в напрямі Харкова; частина їх відійшла до м.Берислава і Херсона. Вранці цього дня у Миколаїв вступили німецькі частини.
Белан Ю.Я. Отечественная война украинского народа против немецких оккупантов в 1918 году. – К., 1960. – С.98.

Київ. Постановою Директорії УНР урядовці усіх відомств, призначені за часів П.Скоропадського, негайно звільнялися зі своїх посад. Нове призначення вони могли отримати лише за особливих умов: подання начальника та рекомендації громадських організацій.
ЦДАВО України. Ф. 1078. — Оп. 4. — Спр. 1. — Арк. 39 зв.

Харків. Оприлюднення низки декретів Тимчасового робітничо–селянського уряду України, якими встановлювалася радянська форма влади в Україні: про організацію влади на місцях, утворення Військової ради Української радянської армії, про організацію Всеукраїнської Надзвичайної комісії та ін. Публікація декрету про присвоєння республіці назви Українська Радянська Соціалістична Республіка (УСРР).
Известия Временного рабоче–крестьянского правительства Украины. — 1919. — 14 января.

Київ. Спільне засідання виконкому Всеукраїнської ради селянських депутатів з представниками губернських рад засудило політику Директорії і висунуло вимогу негайно ухвалити постанову про передачу влади виконкомам Всеросійських рад робітничих і селянських депутатів.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917 —1920. — Т. ІV —Нью-Йорк, 1969. — С. 47.

Харків Голова РНК УСРР Х.Раковський здійснив 10–денну подорож, по південних губерніях та Донбасу. Відвідав Катеринослав, Мелітополь, Олександрівськ, Миколаїв, Херсон, Знам’янку, Кременчук, Полтаву, Алчевськ, Луганськ тощо. Всюди було проведено наради з апаратом радянської влади.
Боротьба. — 1919. — 29 березня.

Мінськ. ХІ загальна партійна конференція Бунду проголосила визнання радянської влади, зробивши застереження, що бундівці не беруть на себе відповідальності за її політику та залишаються на платформі тактичної опозиції. На з’їзді був присутній М.Рафес — представник комуністичного Бунду України.
Боротьба. — 1919. — 28 березня.

Кам'янець-Подільський. За допомогою міністерства внутрішніх справ УНР створено Центральний український повстанський комітет (Цупком) — проурядову структуру для координації діяльності повстанських загонів на території України. Створення Цупкому стало можливим після встановлення контролю над Головним повстанським штабом, очолюваним Ю.Мазуренком; переходу на бік Директорії частини колишніх військ Н.Григор'єва (на чолі з Ю.Тютюнником) та Зеленого. Керівництво Цупкомом здійснювали Н.Петренко (УПСР), П.Феденко (УСДРП) та О.Щадилов (Селоспілка).
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 245.

Червона армія зайняла Мелітополь, 15 березня був зайнятий Бердянськ.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1918–1919). — С. 706.

Початок контрнаступальної операції армії УНР на Київському напрямі (Житомир–Коростень– Мозир).
Антонов–Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. — Т. 3. — С.280–283.

Київ. Відкриття 3–ї українська конференція Єврейської об’єднаної соціалістичної робітничої партії (ОЄСРП), на яку прибуло біля 50 учасників з 25 місць. Конференція надіслала голові радянського уряду України Х.Раковському телеграму з вимогою оголосити поза законом Директорію та всіх винних у погромній вакханалії; звернулася з проханням надати державну допомогу усім постраждалим від погромів.
Боротьба. — 1919. — 20, 21 березня.

Східна Галичина. Утворена розгалужена військово-революційна організація “Воля” – предтеча Української військової організації в краї. До її складу ввійшли колишні старшини, стрільці і студенти. Очолила “Волю” Начальна колегія: Я. Чиж (голова), В. Кучабський (перший заступник), О. Коберський (заступник), Д. Паліїв, М. Матчак, Б. Гнатевич. Мала тісні зв’язки з урядом ЗУНР, командуванням українських частин, інтернованих у Чехо-Словаччині. Видавала нелегальний місячник “Наш шлях”. Основною метою висувала підготовку збройного повстання в Східній Галичині проти польського окупаційного режиму.
Кугутяк Микола. Історія Української націонал-демократії (1918 – 1929). Том 1. – Київ – Івано-Франківськ, 2002. – С. 209.

Харків. Всеукраїнська конференція УКП (боротьбистів). 20 березня було затверджено постанову ЦК УКП про самоліквідацію партії і вступ її членів до КП(б)У на індивідуальній основі.
Комуніст (Харків). – 1920. – 20 березня; Український пролетар (Катеринослав). – 1920. – 26 березня, 31 березня, 3 квітня.

Харків. Ухвалення ВУЦВК декрету про створення при губревкомах Центрального управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією і бандитизмом. При надзвичайних комісіях створювались особливі батальйони і групи, які діяли разом з частинами Внутрішньої охорони республіки (ВОХР).
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни. (1919 – 1920). Збірник документів і матеріалів. – К., 1957. – С. 83 – 84.

Харків. Відкриття ІV конференції КП(б)У за участю 242 делегатів з вирішальним голосом і 38 з дорадчим, які представляли 25 тис. членів КП(б)У. На першому дні роботи конференції з політичною доповіддю ЦК виступив голова РНК УСРР Х.Г. Раковський та секретар ЦК КП(б)У С.В. Косіор. В обговоренні цієї доповіді було висловлено чимало критичних зауважень на адресу ухвалених протягом 1919 року рішень ЦК і Зафронтового бюро ЦК КП(б)У, зокрема, “децисти” кваліфікували ЦК КП(б)У як “фікцію” та таку структуру, що нездатна реалістично діяти та керувати. Вони запропонували докорінно змінити характер діяльності ЦК КП(б)У, ввести до нього нових людей, знайти нові параметри стосунків з ЦК РКП(б). У заключних словах Г.І. Петровський, Д.З. Мануїльський, Х.Г. Раковський та С.В. Косіор не заперечували наявності серйозних недоліків та прорахунків ЦК КП(б)У у земельній та національній сферах, водночас вони доводили, що партійна лінія, скоординована та узгоджена з ЦК РКП(б), була принципово вірною та перспективною.
Комуніст (Харків). – 1920. – 18 березня;Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України 17 – 23 березня 1920 р. Стенограма. – К., 2003.

Житомирській повіт Волинської губернії. Організовано 20 волосних та 318 сільських комнезамів. В Ізяславському повіті – 22 волосних комнезами, у Барському – 16. Всього в губернії організовано 590 комнезамів, які брали участь у радянському будівництві та боротьбі з бандитизмом.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1921, 22 березня.

Олександрівськ Запорізької губернії. Губернська рада професійних пілок висунула 30 робітників на посади контролерів до НК Робітничо-Селянської інспекції.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1921, 18 березня.