Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Серпень 1987

Київ. Створено Український культурологічний клуб (УКК). Серед його членів були колишні політв’язні і дисиденти. Члени УКК обговорювали проблеми, які не виходили за межі історії і культури. Проте вони обирали для дискусій “білі плями” радянської історії й тим неминуче ставали в опозицію політичному режиму. За твердженням відомого західного політолога А.Камінського, УКК відіграв у Києві таку саму вагому роль як Українська Гельсінська спілка з іншими неформальними групами у Львові. Суспільною базою для УКК був Київ і Київщина. Наприкінці 1987 р. перший секретар Київському міськкому Компартії України К.Масик звинуватив УКК у соціальній демагогії та екстремізмі. “Керівники УКК, - заявив він, - намагаються використати перебудову і гласність для пропаганди ідей, чужих радянському патріотизму і соціалістичному інтернаціоналізму”.
Алексєєв Ю.М., Кульчицький С.В., Слюсаренко А.Г. Українана зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985 – 1999 рр.). – К., 2000. – С.40-41;Камінськ

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7