Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

28-30 жовтня 1965 (четвер-субота)

Західна Європа. Відбувся шостий великий збір українських націоналістів, на якому головою проводу обрано О.Штуля-Ждановича. У прийнятій резолюції вони заявляли про негативне ставлення до політики “мирного співіснування”, яка продовжує “поневолення України совєтською Росією”, критично оцінювали становище в УРСР та закликали організувати протидію радянській національній політиці в Україні. Українські націоналісти висловлювалися за скликання Світового конгресу вільних українців, ставили завданням прорвати “залізну завісу” з метою посилення свого впливу на “українські маси в поневоленій Батьківщині” та закликали активізувати пропагандистську роботу серед молоді.
Українське слово. – Париж. – 1965. – 21 листопада.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1961-1975: Довід. вид . Ч. 1. 1961-1965. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 293 с. - ISBN 966-02-3607-7