Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Квітень 1948

Уповноважений державної планової комісії Ради міністрів СРСР у Львівській області направив доповідну записку секретарю львівського обкому КП(б)У і голові облвиконкому про незадовільний хід призову молоді для шкіл фабрично-заводського навчання Донбасу і Львівської області. Відмічено, що в області спостерігалося масове ухиляння молоді від мобілізації, як результат агітації з боку українських націоналістів. З метою прискорення мобілізації застосовувалися методи голого адміністрування з викликом призовників через військкомати, залученням органів міліції і організацією облав (Рава-Руський, Глинянський, Ново-Яричівський, Ново-Милятинський та інші райони). Повідомлялося, що призовники переховувалися у своїх та сусідніх селах і районах, а також у Львові. Частина з них, щоб уникнути мобілізації, йшла працювати на підприємства Львова й області.
Культурне життя в Україні. Західні землі. Док. і матеріали. Том 1 (1939 - 1953). – К., 1995. – С. 556.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7