Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 липня 1948 (неділя)

Міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов надіслав на ім’я Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Берія, Г.Маленкова доповідну записку. Зазначено, що з Української РСР за вказівкою президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р., яка діяла до видання указу від 2 червня 1948 р., крім 681 особи виселено 10758 осіб, з них 6900 осіб направлені на лісозаготівельні підприємства лісової промисловості в Карело-Фінській АРСР і Тюменській області, 3858 осіб направлені на золотодобувні підприємства МВС Якутської області.
Бугай М. “За повідомленням НКВС СРСР були переселені...” Про депортацію населення з України у 30 – 40-і роки. – К., 1992. – С. 39.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7