Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

26 листопада 1948 (п’ятниця)

Президія Верховної Ради УРСР прийняла указ “Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни”. Передбачено, що виселені згідно з указом під час війни особи на спецпоселення залишалися у цьому статусі довічно; за втечу з місця обов’язкового поселення визначається покарання 20 років каторжних робіт.
Бугай М. “За повідомленням НКВС СРСР були переселені...” Про депортацію населення з України у 30 – 40-і роки. – К., 1992. – С. 41.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7