Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 березня 1947 (вівторок)

Інформатор Управління з перевірки партійних органів ЦК ВКП(б) відмітив збільшення захворюваності на дистрофію колгоспників Української РСР. У Полтавській області в першій декаді березня нараховувалося 2 тис. хворих, з них госпіталізували лише 513 осіб. У лікарнях Карлівського, Глобинського, Диканського, Козельщанського, Опошнянського, Чутовського та інших районів не створювалися елементарні умови для хворих на дистрофію. В Дніпропетровській області з першої декади лютого до першої декади березня кількість хворих зросла з 20 тис. до 42 тис. осіб, у Сталінській області – з 30,8 тис. до 44,6 тис. осіб, Ізмаїльській – з 10 тис. до 12 тис. осіб, Харківській – з 18,6 тис. до 58,3 тис. осіб. Обласні комітети КП(б)У мало займалися питаннями боротьби з дистрофією; не вимагали від районних організацій вживання термінових заходів щодо госпіталізації хворих; не наводили порядок у лікарнях; не покращували роботу їдалень у колгоспах. Керівні працівники багатьох районів розбазарювали та розкрадали хліб і продовольчі фонди, що призначалися для голодуючих селян.
Голод в Україні. 1946-1947. Документи і матеріали. – К. – Нью-Йорк, 1996. – С. 210-211.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1946-1960: Довід. вид . Ч. 1. 1946-1953. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 3-287c. ISBN 966-02-3607-7