Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

23 січня 1940 (вівторок)

Діюча Червона армія. На зборах командно-начальницького складу 36-го окремого стрілецького баталону 15-го стрілецького корпусу ПівнічноЗахідного фронту було висловлене одностайне схвалення розстрільного присуду Військового трибуналу щодо ряду командирів 44-ї стрілецької дивізії. Військове керівництво характеризувало розгром 44-ї дивізії як «панікерство, зраду батьківщині з боку невдалих командирів, один з найбільш ганебних випадків в історії, який наклав чорну пляму на всю РСЧА». У своїх виступах військові жорстко висловлювалися щодо «невдалих командирів». «Гаряче схвалюю розстріл, — говорив один військовий, — адже через керівництво переважаючі сили кинулися у втечу перед противником». «Російський народ жорстоко карає зрадників», «Собаці — собача смерть!» — такими були типові висловлювання, що звучали на зборах. Лунали поодинокі думки, що завтра будьхто сам може опинитися у становищі цих нещасних».
Гриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). — С.173; Російський державний військовий