Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Січень 1940

Діюча Червона армія. Спецоргани повідомили про те, що червоноармійці Сидоренко, Кашевський та Дуденко з 41го запасного окремого стрілецького батальйону, який перекидався залізницею до театру воєнних дій, висловлювали такі думки: «Партія докерувалася, що нема в країні ні хліба, ні м’яса, ні навіть сірників. У Польщі раніше краще жили, ніж після визволення радянською владою. Ззахідних українців скинули ярмо, а хомут надягли. Партія кинула гасло «Геть війну!», а сама воює за чужі землі. На фронт не підемо...». «Я не знаю за що ми воюємо, — зазначав червоноармієць цього ж батальйону Черняк М. — При радянській владі я жив погано, а тих, кого ми визволили — вони жили краще. Тож навіщо їх визволяти?» «Дома з голоду мруть, а ми йдемо захищати когось і навіщось»,— обурювався його однополчанин Мельник».«Нас женуть наубій, нам не треба захищати радянську владу»,—заявив червоноармієць Пожег. В цій частині, крім виявлених НКВС «антирадянських висловлювань», були також зафіксовані погрози командирам, а 100 осіб утекли з ешелону по дорозі на фронт. В спецповідомленях НКВС повідомлялося також, що червоноармійці висловлювали упевненість в тому, що, мовляв, фінський народ тому так уперто чинить опір Червоній армії, що добре знає про ті страждання, які перенесли селяни в СРСР під час колективізації.
Гриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). — С.171-172;РДВА. — Ф.9. — Оп.39. — Спр.86. — Ар