Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 січня 1942 (неділя)

Почалася Барвінківсько-Лозівська наступальна операція військ Південно-Західного (38-а і 6-а армії, 6-й кав. корпус, ВПС фронту) і Південного (57, 37, 12 і 9-а армії, 1-й і 5-й кав. корпуси, ВПС фронту) фронтів у районі Барвінкове і Лозова. Задум радянського командування полягав у тому, щоб вийти в тил донбасько-таганрозького угруповання противника (6-а і 17-а польові та 1-а танкова армії групи армій “Південь”) та знищити його біля узбережжя Азовського моря. Частиною сил лівого крила Південно-Західного фронту планувався удар на Красноград для забезпечення звільнення Харкова. Операція тривала до 31 січня.
Кто был кто в Великой Отечественной войне. 1941–1945. Люди. События. Факты. Справочник. – М., 2000. – С. 324.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941-1943: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 533 с. ISBN 966-02-3607-7