Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17 травня 1942 (неділя)

Від 10 до 17 травня у Києві проходив собор Української Автокефальної Православної церкви, під час якого було пострижено в ченці, возведено в сан архімандритів і висвячено: Фотія (Тимощук) в єпископа Чернігівського, Мануїла (Тарнавський) в єпископа Білоцерківського, Михаїла (Хороший) в єпископа Єлаветградського, Мстислава (Скрипник) в єпископа Переяславського, Сильвестера (Гаєвський) в єпископа Лубенського і Григорія (Огійчук) в єпископа Житомирського. Хіротонії єпископські відбувалися майже потаємно в нижній церкві Андріївського собору в Києві, щоб не довідалась німецька влада, оскільки для цього потрібен був відповідний дозвіл.
Власовський І. Нариси історії Української Православної церкви. Том ІV. Част. ІІ. – К., 1998. – С. 222.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941-1943: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 533 с. ISBN 966-02-3607-7