Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

3 липня 1940 (середа)

Київ. По радіо передано привітання сестри Г. Котовського 70-річної Софії Котовської, що живе в с. Ганчешти Кишинівського повіту, його дружині і дітям, які проживають у Києві. Український радіокомітет організував також виступ-відповідь дружини Котовського Ольги Петрівни. «Здійснилася мрія Григорія Івановича, — сказала вона — Бессарабія стала радянською. Ніколи більше не жити нашим сестрам і братам під п’ятою румунських бояр. Ольга Петрівна поздоровила Софію Іванівну, її сім’ю і всіх трудящих визволеної Бессарабії і Північної Буковини «з початком нового щасливого життя в дружній сім’ї народів СРСР».
Вісті ВУЦВК. — 1940. — 4 липня