Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

4 липня 1941 (п’ятниця)

У доповідній заступника наркома внутрішніх справ СРСР В.Чернишова на ім’я Л.Берія констатувалася недоцільність подальшої евакуації ув’язнених тюрем, розташованих у прифронтовій смузі. Рекомендувалося евакуювати лише в’язнів, слідство над якими потрібне для розкриття диверсійних та шпигунських організацій, пропонувалося звільнити засуджених за кримінальні справи, жінок з дітьми, а до всіх інших (в тому числі й дезертирів) застосувати вищу міру покарання – розстріл.
Эвакуация заключенных из тюрем НКВД СССР в 1941-1942. // Военно-исторический архив. - Вып.2. - 1997.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941-1943: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 533 с. ISBN 966-02-3607-7