Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

3 лютого 1925 (вівторок)

В одеських “Известиях” опублікований лист священика “Живої церкви” Лихонського із с. Слюсарево із заявою про зречення від сану. Священик заявив, що ““Жива церква” так само мертва, як і тихонівська, так що церква взагалі ожити не може”.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1925, 22 січня, 3 лютого

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1925: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 312 с. - ISBN 966-02-3607-7