Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

20 лютого 1925 (п’ятниця)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про дитячий рух. Визнано необхідним наполягати перед ЦК РКП(б) на встановленні безпосереднього партійного керівництва дитячим рухом, особливо в Україні, де комсомольська організація налічувала 7% партійців порівняно з 30% в Ленінграді. Комісії в складі генерального секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга, наркома освіти УСРР, голови ЦКК КП(б)У, наркома РСІ Д. Лебедя, наркома освіти В. Затонського, секретаря ЦК КП(б)У М. Владимирського, завідувача агітаційно-пропагандистським відділом ЦК КП(б)У О. Шумського, завідувача агітаційно-пропагандистським відділом ЦК КП(б)У М. Попова та секретаря ЦК ЛКСМ доручено розглянути питання про структуру дитячого руху та внесення своїх пропозицій до політбюро щодо скликання у Москві наради по освіті.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 58, арк. 21.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1925: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 312 с. - ISBN 966-02-3607-7