Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

9 січня 1919 (четвер)

Київ. Спеціальною постановою Директорія відновила чинність закону Центральної Ради від 9 січня 1918 р. про національно–персональну автономію — самоуправління національних меншостей, яке базувалося не на територіальному принципі, а на загальнодержавному союзі членів даної меншості, які отримували культурні права як група. Закон про національно–персональну автономію, ухвалений 22 січня 1918 р. Центральною Радою, був скасований гетьманським урядом.
ЦДАВО України. Ф. 2208. — Оп. 2. — Спр. 2. — Арк. 18.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1919: Довід. вид. . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 236 с. - ISBN 966-02-3607-7