Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

14 лютого 1919 (п’ятниця)

Вінниця. Директорія затвердила закон “Про порядок внесення і затвердження законів в Українській Народній Республіці”. Закон виділяв в уряді дві структури: Кабінет народних міністрів та Раду народних міністрів. Кабінет складався з голови уряду, міністрів закордонних справ, народного господарства, земельних, внутрішніх, військових справ та фінансів. До Ради входили члени Кабінету та решта міністрів (вони отримали назву керуючих справами міністерств), а також державний контролер та державний секретар з правом дорадчого голосу.
ЦДАВО України. Ф.2208. — Оп.1. — Спр.141. — Арк. 5–5 зв.; Вістник державних законів УНР. — Вип. 8. — 1919. — 18 лютого.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1919: Довід. вид. . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 236 с. - ISBN 966-02-3607-7