4 листопада 1916 (субота)

4 листопада 1916 р.
Політичне життя

Лист цісаря Франца-Йосифа до прем’єр-міністра Кербера, у якому зазначено, що „по думці договору, заключеного межи мною і Його цісарською Величністю німецьким Цісарем буде з областий Польщі, визволених нашими хоробрими військами з-під панованя Росії, утворена самостійна держава з дідичною монархією і конституційною формою правління. (...) є отже моєю волею в хвилі, коли повстає нова держава, рівнобіжно з сим розвитком річий також краєви Галичині надати прав самостійного урядування своїх краєвих справ...”. У відповідь – Заява Української Парламентарної Репрезентації від 5 листопада – „в імені українського народа Австрії рішуче застерігається проти всякої зміни в тім змислі [розширення автономії Галичини – Б.Я.], вважає її за найбільш небезпечну для українського народа, як також за крайньо шкідливу для австро-угорської монархії, застерігається з найбільшим натиском проти того, що таке нове упорядкування переводиться без порозуміння з українською нацією”. 5 листопада оголошено відповідну резолюцію Народного комітету у Львові. 6 листопада на засіданні Загальної української ради заслухано звіт голови К. Левицького про усі дотогочасні переговори з урядом. Голова і інші члени президії склали свої повноваження. 7 листопада на повних зборах української парламентської репрезентації під головуванням Ю. Романчука президія українських парламентських клубів і президія Загальної української ради склали свої мандати. Прийнято низку резолюцій, у яких заявлено рішучий протест проти відокремлення Галичини. Прийнято відповідну заяву про те, що „виходячи з заложення, що український народ є господарем і паном на всіх землях, ним заселених, і змагаючи до державної самостійності українського народу, ЗУР застерігається найрішучіше проти того, щоб який небудь, хоч найдрібніший кусень історичних і етнографічних українських областий мав бути вилучений в склад польської держави, а натомість домагається, щоби з українських земель на схід від польської етнографічної границі, які вже є в посіданю осередніх держав і ще будуть відбиті від Росії, був сотворений окремий самостійний, державний український організм, в сполуці з осередніми державами, але з виключенням якого-небудь зв’язку з польським державним організмом”. Парламентські клуби націонал-демократичної і радикальної партій саморозпустилися і натомість утворили одноцільну парламентську організацію всіх українських послів Галичини. Головою обрано Ю. Романчука, заступниками Л. Бачинського і Є. Петрушевича, секретарем Л. Цегельського. Українські посли з Буковини не увійшли в склад клубу. Союз визволення України опублікував комунікат, у якому виступив проти можливого влучення в склад польської держави відбитих від Росії українських земель Холмщини, Підляшшя, Волині і інших.
Заповідь відокремлення Галичини // Свобода. – 1916. – № 46, 11 листопада; Свобода. – 1916. – № 47, 18 листопада.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1911 - 1916: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 147 с. - ISBN 966-02-3607-7