Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 січня 1922 (понеділок)

Анкара, Туреччина. Підписано договір “Про дружбу і братерство” між УСРР і Туреччиною. З української сторони угоду підписав М. Фрунзе, з Турецької – Ю. Кемаль. Угода юридично закріплювала відмову обох сторін від визнання жодного мирного договору чи міжнародного акту, спрямованих проти одного з учасників домовленості. Офіційно затверджувалося взаємне визнання країнами незалежності й суверенності протилежної сторони, необхідність вирішення на конференції прибережних держав питання про міжнародний статус Чорного моря і річок, що в нього впадали, й неможливість встановлення будь якого режиму в протоках без дієвої участі чорноморських країн.
ЦДАВО України, ф. Р-4сч, оп. 1с, спр. 86, арк. 40-41.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7