Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17 січня 1922 (вівторок)

Харків. Оргбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про забезпечення родин партпрацівників, які були мобілізоввні до РСЧА. А. Іванову доручалося провести через фондову комісію рішення про виокремлення спеціального фонду для забезпечення родин партпрацівників, мобілізованих в армію. Про виокремлення такого фонду було ухвалено порушити клопотання перед ЦК РКП(б). Розмір фонду в дводенний термін доручалося визначити Управляючому справами. Крім забезпечення за рахунок спеціального фонду, було визнано доцільним залишити за військово-мобілізованими комуністами, які раніше працювали в партійних та радянських установах або на виробничих підприємствах, встановлений по нормі колективного постачання пайок, незалежно від можливих коливань державного постачання. Надіслати відповідну директиву на місця доручалося Південбюро ВЦ РПС та Наркомпроду УСРР.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 17 арк. 11 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7