Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

27 січня 1922 (п’ятниця)

Харків. З метою якнайскорішої ліквідації кримінального бандитизму, президія ВУЦВК постановила справи про вбивства з корисливою метою, розбої і грабунки (тобто про крадіжки майна, що супроводжувалися насильством або погрозами) вилучити з відання народних судів і передати на розгляд губернських і окружних революційних військових трибуналів по військовому відділенню. На проведення дізнання і слідства у таких справах надавалося два тижні з дня здійснення злочину. Вироки ревтрибуналів мали терміново повідомлятися по телефону касаційному відділу Верховного трибуналу, якому надавалося право розпоряджень про введення вироків у дію до закінчення касаційного строку і незалежно від подання касаційної скарги.
Коммунист, Харьков, 1922, 27 января.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7