Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

7 лютого (25 січня) 1915 (неділя)

Воєнний генерал-губернатор Галичини граф Г.О.Бобринський видав черговий циркуляр “З церковно-релігійного питання”, відповідно до якого, хоча й було збережено норму про присилку до парафії православного священика за умови, що цього прохає не менше 75 % населення, проте було дозволено до парафій, де не було постійного греко-католицького священика, надсилати православного, навіть якщо цього бажала меншість парафіян. Ще один пункт циркуляру, який дозволяв греко-католицьким священикам залишатися у своїх парафіях в разі переходу на православ’я, викликав хвилю зловживань з боку місцевої влади, яка чинила тиск на священиків, вимагаючи від них зміни конфесії або уступлення зі своєї парафії.
Бахтурина А.Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. – М., 2000. – С. 173.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1911 - 1916: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 147 с. - ISBN 966-02-3607-7