Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

24 лютого 1922 (п’ятниця)

Варшава, Польща. У відповідь на ноту радянського уряду від 16 лютого щодо інтернованих у польських таборах українських петлюрівських вояків, уряд Польщі не дав конкретної відповіді на факти, зазначені в радянській ноті, посилаючись на інструкцію від 1 грудня 1921 р. по заборону агітації серед інтернованих. Одночасно польський уряд заявив, що він готовий розпочати повернення українських громадян, які боролися проти радянської влади на батьківщину, відповідно амністії, дарованої ВУЦВК, проте в цьому процесі зустрічаються перепони, що не залежали від волі польського уряду.
Коммунист, Харьков, 1922, 9 марта.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7