Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

8 березня 1922 (середа)

Харків. ВУЦВК прийняв постанову „Про загальногромадянський податок для надання допомоги голодуючим і на збільшення коштів на боротьбу з епідеміями”. Від його сплати звільнялися червоноармійці і червонофлотці, учні державних шкіл, особи, які знаходилися на соціальному забезпеченні, жінки, які утримували дітей у віці до 14 років або непрацездатних членів родин (за умовою, що вони самостійно вели господарство), хатні господарки, які обслуговували родину в кількості більше 5 членів, селяни неврожайних місцевостей, які у 1921 р. були звільнені від продподатку. Розмір податку для інших категорій населення встановлювався від 50 коп. до 1,5 руб.
ЗУ України, Харків, 1922, № 41, Ст. 189.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7