Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

6 травня 1922 (понеділок)

Прага. Представництво УСРР в ЧСР звернуло увагу чехословацького міністра закордонних справ на численні факти насильства над українськими репатріантами у чехословацьких таборах для військовополонених. З метою захисту прав українських громадян до уряду ЧСР висунуто вимоги щодо термінового звільнення заарештованих українців та відправки їх на батьківщину. Також поставлено ультиматум про розпуск антирадянських петлюрівських організацій та українських військових формувань у ЧСР.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1922, 30 травня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7