Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

24 травня 1922 (середа)

Харків. Голова ВУЦВК Г. Петровський надіслав до голови ВЦВК М.І. Калініна листа про голод в Україні та неможливість у зв’язку з цим надати продовольчу допомогу Поволжю. Голова ВУЦВК прохав голову ВЦВК посприяти прийняттю постанови про визнання голодуючими низки нових місцевостей УСРР: Миколаївського, Херсонського, Дніпровського та Єлисаветградського повітів Миколаївської губернії; Одеського, Тираспольського і Вознесенського повітів Одеської губернії; Костянтиноградського і Кобиляцького повітів Полтавської губернії, Зміївського, Куп’янського та Ізюмського повітів Харківської губернії; Донецької, Запорізької і Катеринославської губерній повністю; Олександрівського повіту Кременчуцької губернії. Також висловлювалося клопотання про посилення асигнувань із загальнореспубліканських коштів для боротьби з голодом і епідеміями в УСРР. Крім того, повідомлялося, що Україна вирішила припинити відправку продовольства у Поволжя, але розпочати спрямовувати 10 % надходжень комісій допомоги голодуючим у Крим.
Голод 1921-1923 рр. В Україні. – К., 1993. – С. 116

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7