Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

9 листопада 1922 (четвер)

Харків. Оргбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про цензурний комітет. Агітпропу ЦК КП(б)У було запропоновано точно визначити характер літератури, що видавалася приватними видавництвами, яку обов’язково належало переглядати комісії по боротьбі з буржуазною ідеологією, а Учрозподілу – відібрати працівників для постійної роботи в комітеті цензури. Комітету цензури при перевірці планів видання належало випускати з під цензури в першу чергу видання Держвидаву. Губкомам КП(б)У ставилося за обов’язок звернути увагу на посилення військової цензури, а в прикордонному районі – на боротьбу з закордонною нелегальщиною.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 17. арК. 137-137 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7