Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

21 січня 1924 (понеділок)

VІІІ Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив резолюцію “Про військове будівництво”. Встановлено змішану систему комплектування військ, що передбачала наявність невеликої кадрової армії у сполученні з територіально-міліційними формуваннями округів. Командуванню територіальних частин, крім військової підготовки, поставлено за обов’язок залучення червоноармійців до соціалістичного будівництва та зміцнення шефських зв’язків військових формувань з радянськими та громадськими організаціями. Накреслено шляхи розвитку повітряного флоту республіки. Визначено комплекс завдань державних органів у галузі військового будівництва. Зокрема, уряду запропоновано залучити до військової служби нетрудове населення; ВУЦВК – сприяти українізації апарату і частин Червоної армії; наркомосу – ліквідувати неписьменність допризовників; наркосоцзабезу – покращити соціальне забезпечення червоноармійців та інвалідів війни.
ЗУ України, 1924, Від. І, № 4-5, Ст. 35.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6