Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

24 травня 1924 (середа)

Харків. Наркомос УСРР накреслив заходи поширення шкільних закладів для національних меншин в Україні й, насамперед, німців і поляків. Державному видавництву доручалося розпочати видання підручників на мовах національних меншин. На місцеві органи освіти покладалося відкриття у великих містах педагогічних курсів з метою підготовки вчителів для шкіл нацменшин. Дитячим притулкам наказувалося організувати спеціальні відділення для німецьких та польських дітей, де б працювали фахові вихователі зі знанням німецької та польської мов.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1924, 24 травня.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6