Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

19 (6) січня 1918 (субота)

На засіданні Малої ради мало продовжуватись обговорення закону про національно-персональну автономію, але на порядок денний поставили питання про поточний момент. Головними вимогами всіх виступів було проголошення незалежності УНР у 4-му Універсалі і організація оборони України. Мала рада зажадала, щоб генеральний секретар військових справ доповів, що робиться для захисту української держави. Прибувший М.Порш констатував, що Україна не має регулярної армії – стара армія розклалася і демобілізується, вся надія на окремі загони, що створюються. Єдина боєздатна військова одиниця полк “Вільної України”. Всі надії він покладав на майбутню армію.
Українська Центральна Рада. – Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К., 1997. – С.93 – 95.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)