Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 листопада 1924 (субота)

Київ. Губвиконком встановив щомісячну плату за навчання дітей у трудових школах міста в такому розмірі: для робітників і службовців, які отримували заробітну плату вище 35 руб., – від 70 коп. до 5-7 руб. (залежно від розміру заробітків); для ремісників, які не використовували найманої праці – 5 руб., а для інших ремісників – 8 руб., для нетрудових елементів – 15 руб. Для робітників і службовців, які отримували заробітну плату нижче 35 руб., а також для інвалідів, безробітних – членів профспілок та осіб, які перебували на утриманні соцстраху, було збережено безкоштовне навчання дітей у школах.
Більшовик. Київ. 15 листопада

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6