Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

11 грудня 1924 (субота)

Харків. Делегація представників української автокефальної церкви (митрополит України і архімандрит Київський В. Липківський, заступник голови Всеукраїнської церковної ради Хомичевський, проповідник-професор Чеховський, архієпископ Волинський Орлик і архієпископ Чернігівський Павловський) передала НКВС УСРР В. Балицькому петицією від імені церкви про відсутність її зв’язків з петлюрівською еміграцією й підтримку радянської влади. Петиція містила клопотання про затвердження статуту УАПЦ і підпорядкування їй усіх православних церковних об’єднань, що існували в Україні.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1924, 14 грудня.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6