Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

16 (3) січня 1918 (середа)

Київ. На засіданні Малої ради продовжувались дебати при обговоренні законопроекту про національно персональну автономію. Після розгляду Мала рада також ухвалила “Закон про створення народного війська” (народної міліції) для оборони УНР від зовнішнього нападу. Генеральному секретарству у військових справах доручалось терміново розробити закон про народну міліцію. Пропонувалось утворити три корпуси інструкторських кадрів з різних видів зброї відповідно до трьох військових округ – Київської (Київщина, Поділля, Волинь), Харківської (Харківщина, Чернігівщина, Полтавщина) і Одеської (Херсонщина, Катеринославщина і Таврія). Військовому міністерству надавався кредит у сумі до 400 млн. крб. Воно мало приступити до повільної демобілізації сучасної армії по роках служби.
Українська Центральна Рада. – Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К., 1997. – С.88 – 91.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)