Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

20(7) січня 1918 (неділя)

У Проскурові (тепер – м.Хмельницький) Військово-революційний комітет 7-ї армії Південно-Західного фронту, очолюваний більшовиками, видав наказ про приведення всіх революційних військ у бойову готовність. У цей же день вони розпочали бойові дії проти українських частин Центральної Ради. Наступ вівся у трьох напрямах. Оперативний штаб армії ухвалив рішення направити головні сили через Жмеринку і Вінницю на Київ і через Вапнярку – Знаменку на Харків. Група військ із революційних частин 7-ї і 8-ї армій, в авангарді яких рухався 2-й Гвардійський корпус, наступала на Вінницю (передові частини корпусу почали наступ від Жмеринки у ніч на 5 січня 1918 р.). Частина військ 7-ї армії разом з підрозділами 11-ї армії вели наступ із Проскурова і Старокостянтинова на Бердичів в обхід Вінниці, а війська Окремої армії – в напрямі Шепетівки.
Ю.М.Гамрецький, Ж.П.Тимченко, О.И.Щусь. Триумфальное шествие Советской власти на Украине. – К., 1987. – С.64.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)