Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

24(11) січня 1918 (четвер)

Київ. Перед делегатами Всеукраїнського православного церковного собору виступив представник уряду УНР – комісар у справах сповідань О.Карпінський. У своїй промові він закликав: “Якщо ви бажаєте служити народу та підтримувати українську державу, перед вами лише один шлях: дати українській церкві автокефалію. Таким чином ви виконаєте завдання, що його переслідує уряд УНР”. Собор постановив видати звернення до православних захистити державу від більшовиків, однак питання щодо статусу Української православної церкви та її стосунків з Московським патріархом було відкладене.
Ульяновський В.І. Церква в Українській Державі 1917 – 1920 рр. (доба Української Центральної Ради). – К., 1997. – С.163.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)